Історія зародження кінематографа досить цікава. Вона розпочинається з далекого 19 століття. Засновниками кінематографа стали відомі на весь світ брати Люм’єри. Вони зробили справжнє відкриття — розробили зручну апаратуру за допомогою якої люди мали змогу дивитися фільми, а режисери створювати їх та «переносити» на великий екран.
Пристрій розроблений Люм’єрами мав назву синематограф. В грудні 1895 року вперше у Парижі провели платний кіносеанс. Відтоді кінематограф розпочав свій активний розвиток. Протягом кількох місяців після демонстрації винаходу братів Люм’єр, кіноіндустрія видала дуже багато кінострічок, які показували глядачам у всьому світі. Маріуполь не став виключенням. Більше на mariupol-trend.in.ua.
Розвиток кінематографа в Маріуполі
Вже на початку 20 століття, теплого осіннього дня у залі кінотеатру, який належав братам Яковенко демонстрували на білому полотні низку цікавих сцен із повсякденного життя: люди йшли, екіпажі їхали. Все це видовище було дуже реальним, глядачі від здивування тамували подих. Кадри, які мерехтіли на екрані здавалися дійсністю.
Станом на 1910 рік у нашому місті працювало 6 кінотеатрів, 4 з них були розташовані у самісінькому центрі. Найпопулярнішим на той час був «Ілюзіон». Він знаходився у великому приміщенні з великим залом та балконом. Варто зазначити, що сучасним маріупольцям цей кінотеатр відомий як «Перемога».
Був у нашому місті ще один не менш популярний заклад «XX століття». Він розташовувався у триповерховому будинку на розі вулиць Грецька та Катеринівська.
Що транслювали?
Всі кінострічки, які були в прокаті маріупольських кінотеатрів привозив із Франції режисер, сценарист Олександр Ханжонков. Варто зазначити, що у 1906 році він організував Торговий дім «А. Ханжонков і К», який займався створенням та прокатом кінострічок. На рахунку його компанії незліченна кількість досягнень у кінематографії.
В Маріуполі в Олександрівському парку функціонував дерев’яний літній театр, де також демонстрували фільми. Його власниками були Псалті. За межами нашого міста жила велика кількість населення у заводських колоніях, припортових селищах. На цих територіях також активно почали розгортати кінотеатри. До речі, будівництво перших кінотеатрів для робітників заводів розпочалося з 1908 року. Воно нерозривно пов’язане з доброустроєм заводської території.
Для перегляду фільмів робітниками побудували спеціальне приміщення на заводському базарі. В архівах збережений документ, в якому йде мова про те, що у 1908 році Міська Дума надала дозвіл Еберту влаштувати на території заводу «Нікополь-Маріупольського Товариства» кінематограф, терміном на 3 роки.
При цьому власник цього кінотеатру повинен в казну платити 100 рублів на рік.
Крім цього, Дума постановила, що у разі трансляції непристойних сцен за вимоги управи заклад може бути закритим задовго до закінчення терміну оренди.
Культурні та виховні цілі місцевих кінотеатрів бажали бути кращими. На екранах демонстрували різні фільми, наприклад, «Блакитна кров» 1917 року, у ній розповідалося, як аристократка закохалася в мільйонера, а той відмовляв їй в стосунках. «Аромат гріха» мелодрама 1914 року, розповідала як чоловік закохався в дружину свого брата. Лише у «Ілюзіон» іноді влаштовували глядачам «розумний кінематограф»: науково-популярні фільми, для фізкультурників та фільми з географії, медицини, які несли позитивний вплив на розвиток людини.
Культурні та виховні цілі місцевих кінотеатрів бажали бути кращими. На екранах демонстрували різні фільми, наприклад, «Блакитна кров» 1917 року, у ній розповідалося, як аристократка закохалася в мільйонера, а той відмовляв їй в стосунках. «Аромат гріха» – мелодрама 1914 року, розповідала як чоловік закохався в дружину свого брата. Лише у «Ілюзіон» іноді влаштовували глядачам «розумний кінематограф»: науково-популярні фільми, для фізкультурників та фільми з географії, медицини, які несли позитивний вплив на розвиток людини.
Великі зміни
У 1919 році маріупольські кінотеатри націоналізували, вони почали підлягати під керівництво фотокіносекції, створеної при відділі народної освіти. Першими радянськими фільмами в Маріуполі були презентовані такі: «Червоні дияволятка», «Міс Менд» та інші.
Під час кіносеансу кожен глядач поводив себе дивно. Хтось міг плескати в долоні, хтось кричати, бачачи на екрані певну подію. Такій бурхливій реакції сприяла специфіка кіно, все, що транслювалися на екрані: розмови людей, їзда потягів було без звуку, за допомогою міміки та жестів глядачам передавалася суть фільму.
Насправді такий перегляд був незручним, а інколи й не цікавим. Люди хотіли повноцінного звуку. В Маріупольських кінотеатрах показ фільмів супроводжувався грою на піаніно, яке стояло прямо перед екраном. Варто зазначити, що очолити в кінотеатрі посаду піаніста міг не кожен, бо важливо було не просто грати, а щоб музика відповідала змісту фільму.
Проте не довго містянам довелося дивитися німі фільми. Восени 1931 року в нашому місті було оголошено про відкриття першого звукового кінотеатру. Незабаром після цієї події всі місцеві кінотеатри транслювали кіно зі звуком.
